Ендоскопічна хірургія: the Most Valuable Player у царині оперативних технологій?

Мені подобається, коли в інтерв’ю з лікарями є лейтмотив. Це завжди забарвлює розмову бажанням співрозмовника поділитися надзвичайним професійним досвідом чи то повідомити про інновації в технологіях, які докорінно змінюють традиційні уявлення про сучасні можливості лікування. І в цьому інтерв’ю такий лейтмотив присутній — він про те, як із діагностичної спеціальності ендоскопія перетворюється на надсучасний та надтехнологічний хірургічний напрям. Наша бесіда з Владиславом Яковенком, лікарем-ендоскопістом, кандидатом медичних наук, завідувачем відділення ендоскопії та малоінвазивної хірургії універсальної клініки «Оберіг», — це наче вихід у відкритий космос: настільки приголомшливими є на сьогодні досягнення ендоскопічних технологій.

О. Т.: Пане Владиславе, який найяскравіший спогад з вашої практики ендоскопічного хірурга?

В. Я.: Трохи більше ніж п’ять років тому я мав честь виступати перед колегами на IV з’їзді колопроктологів України з трьома доповідями, демонструючи досягнення ендоскопічних технік у лікуванні захворювань ШКТ. На тому самому заході я зі своєю командою провів у прямому ефірі 5-годинну операцію, під час якої пацієнтці було проліковано онкологічне захворювання кишечнику. Їй єдиним фрагментом у межах здорових тканин було ендоскопічно видалено пухлину, що поширювалася на верхню та нижню губи ілеоцекального клапана (клапана між тонкою і товстою кишкою), сліпу і висхідну ободові кишки. Це була радикальна малотравматична операція, що повністю позбавила пацієнтку від хвороби без видалення половини товстої кишки і частини тонкої кишки, як це мало би бути за класичним підходом. Десь близько тисячі лікарів мали змогу спостерігати за процесом, і багато хто з них сумнівався щодо успіху такого втручання. Мені казали: «Не варто, бо це складна операція, невідомо, чим це скінчиться». Але я мав відповідний досвід і внутрішню впевненість, що ендоскопічний спосіб — то є вірний шлях. І хоча операція дійсно вимагала від ендоскопічної команди досконалості навичок та злагодженості усіх дій, ми блискуче впоралися. Річ у тім, що для пацієнта ендоскопічний метод оперативного втручання є більш щадним: немає розрізів на тілі, немає крововтрати, немає ризику післяопераційних ускладнень, таких як, наприклад, невідповідність швів, післяопераційні кили тощо. Людина, яку радикально прооперували на органах черевної порожнини, наступного дня, отримавши рекомендації, може поїхати додому в гарному самопочутті. І їй не потрібні тривала госпіталізація, перев’язки, видалення дренажів, зняття швів чи ще щось з того, що притаманне звичайним хірургічним операціям.

О. Т.: Як склалася доля пацієнтки, якій було проведено операцію в прямому ефірі?

В. Я.: Вона жива і має задовільну якість життя. Ми бачимо її щорічно під час профілактичних обстежень. І цей приклад надихає нас і надалі впроваджувати малотравматичні, але радикальні ендоскопічні втручання на органах ШКТ. За п’ять років, що минули з моменту цієї операції, значно вдосконалилися і технології ендоскопічних операцій, і ендоскопічне обладнання, і програмне забезпечення.

О. Т.: Мені здається, що ендоскопія наближує медицину та хірургічні техніки якраз до найбільш бажаного для пацієнта сценарію: і до гуманного ставлення медицини до потреб людини, і до низької травматичності операцій, і до кращої якості життя після втручань. Чи це так?

В. Я.: Так, я погоджуся, але зауважу, що ця парадигма тільки-но почала з’являтися в Україні і ще не повністю захопила голови та серця лікарів. Гуманний підхід до пацієнта — це ще десь у зародку. Нас ніколи не вчили тому, що насправді криється за принципами етики, деонтології та гуманізму в медицині. Були в університеті дисципліни, але як воно має реалізовуватися на практиці, — ніхто не знав. І що ставитися до пацієнта з турботою — це думати про те, що потрібно обирати способи лікування, після яких людина має жити комфортно, повноцінно, якісно. Фокус завжди робили на негайному хірургічному результаті та виживаності, але як саме пацієнт живе ті роки після операції — мало кого хвилювало. На виправдання тих підходів скажу, що раніше особливо то й вибору не було. Це сьогодні техніка дозволяє робити речі, які ще двадцять–десять–п’ять років тому неможливо було уявити. І в першу чергу йдеться про якість візуалізації на сучасних цифрових ендоскопах.

О. Т.: Мені здається, що ендоскопісти вийшли на одне футбольне поле з хірургами і на певній хвилині матчу почали обігравати колег: переваги ендоскопічних методів лікування здаються настільки очевидними, що віщують загибель більшості традиційних хірургічних підходів. Як ви це бачите в майбутньому, Владиславе Олександровичу?

В. Я.: Яке яскраве порівняння (посміхається)! Насправді ендоскопія є частиною хірургії. Так, ми нещодавно тут з колегами розмовляли про те, що на сьогодні розвиток нових мініінвазивних технологій, ранньої діагностики взагалі викреслює цілий пласт загальної хірургії. Безумовно, лапароскопія зробила величезний внесок у зниження операційної травми, але все одно лапароскопія вимагає проколів тіла і має певні ризики ускладнень. Натомість під час ендоскопічних операцій ми ніяких проколів тіла не робимо: все виконується крізь природні отвори, і тому для пацієнта це означає мінімальні інтра- та післяопераційні ризики. Для нього це просто: «Заснув, прокинувся, здоровий!» Немає швів, немає дренажів, немає болю. І зроблено те ж саме, що й під час традиційного хірургічного втручання, але відчуйте, як-то кажуть, різницю!

О. Т.: Так, дійсно сприймається футуристично! Але чи готова свідомість пересічного українця поставитися до цих інноваційних підходів з довірою? Для цього потрібно розуміти сутність речей: на сьогодні не питання видалити проблему хірургічно, питання — зробити це на рівні сучасних досягнень медицини.

В. Я.: Звісно! Тут ще складність ось у чому: якщо йдеться про вибір будь-якого методу лікування, про повне та безповоротне одужання, то ми можемо провести операцію як хірургічно, так і ендоскопічно, але навіщо йти на лапароскопічний або хірургічний доступ, якщо сьогодні це можливо зробити найдосконалішим та найбезпечнішим чином — ендоскопічно? Зрозуміло, що ми не говоримо про ситуації, коли в онкологічного пацієнта поширений метастатичний процес і хірургічне втручання має переважно паліативний характер. Але і в цьому випадку ми можемо полегшити пацієнтові життя, ендоскопічно відновивши прохідність органів, зупинивши кровотечу, наклавши анастомози…

О. Т. Мені здається, що поступово абдомінальні хірурги мають стати в чергу, аби перекваліфікуватися в ендоскопістів, бо ризикують залишитися без роботи…

В. Я.: О, я теж такої думки (сміється)! Гадаю, що з часом хірургам буде все складніше виправдовувати свої традиційні операції. Звісно, що рух у цьому напрямку асоційований з розвитком технологій та втіленням їх, але роботи вистачить усім. У широкій медичній галузі хірургія не втратить значення, бо є ургентні ситуації, швидка допомога при онкологічних захворюваннях, але планова хірургія органів ШКТ у спеціалізованих медичних центрах буде йти шляхом ендоскопічних втручань. Тому своїм колегам я кажу: «Йдіть та опановуйте нові технології, за ними — майбутнє!» Я вже маю такий цікавий досвід, коли до мене звертаються лікарі, котрі хочуть стати ендоскопічними хірургами. Чому? Тому що це цікаво і перспективно! Ті колеги, які на певний час покинули медицину, пішли працювати у фармбізнес через неможливість професійного розвитку в хірургії, зараз мають чудову нагоду та мотивацію повернутися в медицину. І насправді ендоскопія — виклик не лише для хірургів. Для анестезіологів також. Тому що анестезія ендоскопічного пацієнта вимагає такого рівня знань та досвіду, як ніяка інша. Це дуже специфічна ніша анестезіології. І зовсім інші підходи до проведення анестезії через те, що пацієнт просто спить, а не перебуває в глибокому наркозі. Людина під час процедури може чхнути, кашлянути, повернутися (і має повертатися на окремих етапах операції). Я знав досвідчених анестезіологів, які, попрацювавши з нами певний час, більше не поверталися, — настільки складною є робота анестезіолога в ендоскопії. На щастя, 90% операцій не потребують надмірної напруженості анестезіолога, але все ж ті 10% іноді «визначають міцність духу» спеціаліста. Для мене ендоскопія метафорично нагадує локомотив або криголам в усіх сенсах.

О. Т.: Ви нагадуєте мені образ капітана на капітанському мостику величезного криголама, який вдивляється за обрій — туди, куди ще не ступала нога… вибачте, де не була рука ендоскопічного хірурга. Як це — бути відповідальним за розвиток цілого напряму медицини, розробляти нові методики, брати на себе відповідальність за нові підходи, бути провідником у нову реальність для колег та пацієнтів?

В. Я.: Я спираюся на свій понад 20-річний досвід, на можливості сучасної ендоскопічної техніки, на штучний інтелект, який допомагає точно діагностувати та прицільно лікувати. Але жодна техніка не зробить за мене те, що я маю зробити лише самостійно: прийняти рішення в момент, коли я сам на сам з пацієнтом в операційній. Я можу дати завдання комп’ютеру, але вирішувати все одно мені, і тут потрібно мати впевненість у своїх знаннях, у навичках, у досвіді, в можливостях техніки. І, зрештою, розв’язати питання на користь пацієнта, бо це і є справжня гуманність.

О. Т.: Ви згадуєте новітнє обладнання, на якому ви працюєте. Про що йдеться?

В. Я.: Я маю на увазі дві ендоскопічні стійки від провідних японських виробників ― Фуджі (Fuji) та Олімпус (Olympus). Вони, зауважте (!), 2021 року випуску! Це найкрутіше обладнання у світі, на якому встановлене програмне забезпечення з блоком штучного інтелекту. Нічого подібного в Україні немає, а найближчим аналогам в інших клініках по 10–15 років. Звісно, що такі втручання, які ми проводимо в нашому ендоскопічному центрі клініки «Оберіг», є недосяжними для інших спеціалізованих центрів. І я мотивую колег: «Прийдіть, подивіться, навчіться та робіть у себе те, на що здатні сьогодні технології». Але ж для цього їм потрібно, аби їхнє керівництво забезпечило їх такими технічними можливостями, які є в нас. Мені довелося прокладати шлях власноруч — два десятиліття тому не було стільки посібників, конференцій чи майстер-класів з питань ендоскопічних технік, і я мусив шукати та перекладати через Google-перекладач японські, німецькі, французькі, англійські публікації, десь шукати інформацію про перспективи ендоскопічних технік. Зараз набагато легше! Інформації безліч. І я хочу показати, що до цього можна дотягнутися простіше і швидше, не витрачаючи стільки часу, скільки пішло на це у мене.

О. Т. : У відгуках на сайті про вас пишуть: «Лікар від Бога». Чи почуваєтеся ви таким?

В. Я.: Ні. Це зовсім не притаманне моїй філософії. Медицина потребує знань, навичок, досвіду, прагнення розвиватися та вдосконалюватися, бути сумлінним і чесним. І щодня для кожного пацієнта виконувати свою роботу найкращим чином як справжній професіонал. На мій погляд, для суспільства важливіше, аби в загальній масі лікарі були професіоналами своєї справи, а не якийсь окремий лікар був «від Бога». Просто лікарі мають бути високоякісними спеціалістами. І все.

Бесіду вела Олена Труш

* — MVP (скорочено від англ. Most Valuable Player ― «найцінніший гравець») ― нагорода, якою відзначають найкориснішого гравця команди, ліги, конкретного змагання тощо. Спочатку термін використовувався лише в професійному спорті, але згодом увійшов у широкий побут. Означає неперевершену зірку симпатій, що демонструє очевидний професіоналізм, корисність для команди, переваги та особисті якості.