НЕтипові випадки розкриття лікарської таємниці

На поточному рівні розвитку суспільної правосвідомості приватність, або конфіденційність лікування стає однією з трьох основних характеристик репутації медичного закладу (після якості медичних послуг та їхньої вартості). Кожний заклад охорони здоров’я регулярно стикається із ситуаціями щодо розкриття лікарської таємниці. Більшість цих випадків однотипна та являє собою або запити від пацієнтів (їхніх представників, адвокатів), або рішення (ухвали) суду. Іноді надходять запити від правоохоронних органів. Але всі ці ситуації добре відомі, й левова частка лікарів уже знає, як діяти і за яких обставин можна надавати медичну інформацію. Проте існують деякі «неочевидні» випадки розкриття медичної інформації працівниками лікувально-профілактичних установ, які мають суперечливе правове регулювання.

Для початку потрібно пригадати, що становить лікарську таємницю. Сукупний аналіз ст. 39-1 та 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та ст. 286 Цивільного кодексу України приводить до висновку, що до складових лікарської таємниці належить інформація про:

- факт звернення по медичну допомогу;
- стан здоров’я пацієнта;
- відомості, одержані під час медичного обстеження або огляду;
- діагноз та хворобу;
- інтимну і сімейну сторони життя пацієнта.

Тобто будь-яка інформація з наведеного вище переліку підлягає захисту та охороні в медичному закладі.

ТРАВМИ КРІМІНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

Відповідно до спільного наказу МОЗ України та МВС України № 612/679 від 06.07.2016 р., всі медичні заклади незалежно від форми власності мають невідкладно інформувати підрозділи поліції про всі факти звернення або доставлення пацієнтів з травмами кримінального характеру (вогнепальними, колотими, різаними, рубаними, забитими пораненнями), а також вести журнал обліку фактів звернення та доставлення до закладу охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів і підрозділів поліції.

Записи в журнал мають вноситись одразу після закінчення огляду пацієнта, після чого лікар приймального відділення повинен телефоном повідомити підрозділ поліції. В журналі зазначають інформацію про дату і час звернення пацієнта, опис травми або тілесних ушкоджень, обставини їх отримання, відомості про подальше лікування.

Крім того, заклад має надати такий журнал, який, окрім іншого, є медичною документацією, для ознайомлення на вимогу працівника поліції.

Як бачимо, в даному випадку існує прямий обов’язок закладу охорони здоров’я повідомити поліцію про: факт звернення по медичну допомогу; стан здоров’я пацієнта; інтимну та сімейну сторону життя (залежно від обставин отримання травми); відомості щодо подальшого лікування. Все це, безперечно, є лікарською таємницею. Проте наразі наявний чинний нормативно-правовий акт, який передбачає навіть не право, а обов’язок розкрити лікарську таємницю без згоди пацієнта і без рішення суду.

ІНФЕКЦІЙНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у разі виявлення пацієнта з інфекційним захворюванням заклад охорони здоров’я має, окрім іншого, терміново повідомити територіальний підрозділ Держпродспоживслужби України (яка є правонаступницею Державної санітарно-епідеміологічної служби України). Повідомлення здійснюється шляхом заповнення Екстреного повідомлення за формою 058/о, де зазначаються зокрема діагноз пацієнта, дата захворювання (перших симптомів), дата звернення по медичну допомогу, дата госпіталізації, наявність лабораторних досліджень тощо.

Таким чином, у даному випадку існує обов’язок закладу охорони здоров’я розкрити лікарську таємницю в частині факту звернення по медичну допомогу, діагнозу (хвороби), відомостей про медичне обстеження (лабораторні дослідження тощо).

Варто зауважити, що Держпродспоживслужба України наразі не входить до системи органів МОЗ України, а є центральним органом виконавчої влади і підпорядковується Кабінету Міністрів України.

НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК НА ВИРОБНИЦТВІ

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз і методи лікування пацієнта. Проте з цього правила є винятки.

Так, відповідно до п. 6 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ № 337 від 17.04.2019 р., у разі надходження пацієнта, який, з його слів, отримав травму або гостре захворювання (отруєння) на робочому місці, заклад охорони здоров’я повинен невідкладно повідомити засобами електронного зв’язку, а протягом доби ― письмово, про такий випадок роботодавця, Держпраці та Фонд соціального страхування. При цьому, окрім ПІБ та інших персональних даних, заклад повідомляє про попередній діагноз, попередній ступінь тяжкості травми, анамнез, дату захворювання та дату і місце звернення по медичну допомогу (госпіталізації). Крім того, лікувально-профілактичний заклад має провести аналізи на визначення ступеня сп’яніння.

У подальшому заклад охорони здоров’я має надавати медичну інформацію про такого пацієнта на запит роботодавця або голови комісії з розслідування нещасного випадку.

МЕДИЧНІ ОГЛЯДИ

Обмежену медичну інформацію про працівника роботодавець може дізнатись також за результатами проходження ним попереднього (періодичного) медичного огляду (профогляду) відповідно до наказу МОЗ України № 246 від 21.05.2007 року.

Так, за результатами проходження таких оглядів працівнику видають відповідну медичну довідку, форма якої передбачена додатком 8 до цього наказу та яку має бути передано роботодавцеві. Ця довідка зокрема містить висновок медичної комісії про стан здоров’я працівника. Також за потреби там може бути зазначено іншу інформацію про стан здоров’я, захворювання або діагноз.

ЛИСТОК НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

На сьогодні листки непрацездатності працівників відкривають і закривають в електронному вигляді через ЕСОЗ. І через такий електронний лікарняний роботодавець може дізнатися хіба що про факт звернення по медичну допомогу.

Проте на сьогодні ще перебувають в обігу паперові листки непрацездатності, які можуть використовуватись, наприклад, для продовження відкритого раніше листка, для вагітних або у випадку технічної неможливості оформлення електронного лікарняного.

Згідно зі спільним наказом МОЗ, Мінпраці та фондів соціального страхування від 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406, у листку непрацездатності є графи щодо первинного та заключного діагнозу.

Тому роботодавець може дізнатись про діагноз пацієнта через паперовий листок непрацездатності, що також є розкриттям лікарської таємниці.

ПІДСУМКИ

Таким чином, ми бачимо, що таємниця про стан здоров’я не є суцільною стіною, подолати яку може тільки рішення суду. Крізь цю стіну можливі «проходи», передбачені відповідним законодавством. При цьому далеко не завжди профільні закони містять підстави саме для розкриття персоналізованої інформації про стан здоров’я.

Наприклад, обов’язок розкриття медичної інформації щодо кримінальних травм передбачено лише зазначеним вище наказом. Водночас у жодному законі немає такого обов’язку чи підстави для розкриття.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Закон України «Про охорону праці» (щодо повідомлень про інфекційні захворювання та про нещасні випадки на виробництві) безпосередньо не передбачають розкриття персоналізованої медичної інформації про пацієнта, а кажуть лише про інформування взагалі. Розкриття передбачено лише підзаконними актами, проте не самими законами. Однак цілком логічно, що без персоналізації пацієнта весь механізм працювати не буде.

Аналогічна ситуація склалась і з правом на доступ до інформації про стан здоров’я з боку працівників поліції, а саме ― на перевірку наявності COVID-сертифікатів. Таке право передбачено постановою КМУ від 09.12.2020 р. № 1236. При цьому жодним законом таке право прямо не визначено. Таке неякісне правове регулювання ставить ситуацію з перевіркою COVID-сертифікатів в один рядок із зазначеними вище випадками (з точки зору юридичного оформлення прав).

Тому, якщо оскаржувати правомірність перевірки COVID-сертифікатів працівниками поліції через її незаконність (коли таку перевірку не передбачено законом), то треба бути послідовними та оскаржувати всі наведені випадки «незаконного» розкриття лікарської таємниці.

А якщо не визнавати лише право на перевірку COVID-сертифікатів, погоджуючись з іншими аналогічними за правовим статусом випадками, то треба зізнатись, що підставою для такого оскарження дій працівників поліції є не «незаконність» їхніх вимог, а незручність таких наслідків для нас.

Автор — Дмитро Оносовський, старший юрист ЮКК «Де-Юре»