За яких обставин пацієнт може отримати відшкодування моральної шкоди, що заподіяна при наданні медичної допомоги

Останнім часом все частіше ставиться питання щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні.

Часто до засобів масової інформації надходять відомості щодо каліцтва та смерті пацієнтів різного віку внаслідок службового недбальства чи халатності лікарів. Гостро стоїть питання безкарності винних лікарів.

ХТО МАЄ ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ПРИ НАДАННІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ?

Якщо порушене особисте немайнове право фізичної особи при отриманні нею медичних послуг, то в процесі реалізації права на відшкодування моральної шкоди виникають зобов’язання між нею і суб’єктом надання цих послуг. Особливістю суб’єктного складу даних відносин є те, що однією зі сторін завжди є заклад охорони здоров’я або особа, яка займається приватною медичною діяльністю, а іншою ― споживач цих медичних послуг.

Споживачами медичних послуг ― пацієнтами можуть бути особи без громадянства, громадяни України та іноземні громадяни. А постраждалою стороною, котра зазнала моральної шкоди через неналежне надання медичних послуг, може бути як пацієнт, так і ті, хто безпосередньо не отримували медичні послуги, проте є опікунами, піклувальниками, спадкоємцями пацієнтів.

СУБ’ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН З НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Існують різні класифікації суб’єктів правовідносин з надання медичних послуг. Прийнято вважати, що з позиції відшкодування моральної шкоди потрібно виділити суб’єктів, що мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, ― правомочних суб’єктів і суб’єктів, зобов’язаних відшкодувати завдану моральну шкоду, ― зобов’язаних суб’єктів. Отже, управомочена сторона ― пацієнт, а зобов’язана ― медичний заклад або лікар. Однак вважаю за потрібне наголосити, що це не завжди так. І лікар теж може постраждати і мати право на компенсацію моральної шкоди від пацієнта, і заклад ― за репутаційні втрати.

Суб’єкти зобов’язань з відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні, можна розділити на дві групи:

• • суб’єкти, що надають медичні послуги;
  • суб’єкти, що отримують медичну послугу (пацієнти).

Пацієнтом може вважатися особа за умови, що вона:

• • виявила бажання або дала згоду на надання їй медичних послуг лікувальною установою, що здійснює необхідні медичні послуги;
  • за медичними показаннями потребує отримання медичної допомоги.

Найчастіше сторонами договору про надання медичних послуг є медичний заклад і пацієнт. Отримувачем послуги за цим договором є пацієнт, тобто людина, яка звернулася до медичного працівника чи закладу охорони здоров’я за медичною послугою та якій надається медична послуга. В цьому разі послугодавцем буде медичний заклад, а медичний працівник діятиме як представник медичного закладу. Тобто медичний працівник перебуває у трудових відносинах із закладом, що провадить господарську діяльність з медичної практики відповідно до нормативно встановлених кваліфікаційних вимог. У разі залучення для консультацій чи окремих медичних дій спеціалістів з інших закладів лікарі, інші медичні працівники діють також згідно з укладеними між закладами цивільно-правовими договорами.

ОСОБЛИВОСТІ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ЗА РІЗНИХ ВАРІАНТІВ СУБ’ЄКТНОСТІ

У науковій літературі медичним працівником визнається фізична особа (громадянин України або іноземний громадянин), яка здобула вищу, середню медичну або фармацевтичну освіту та пройшла подальшу спеціальну підготовку або перепідготовку, відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що підтверджується чинними документами (сертифікатом спеціаліста), прийняла на себе етичні зобов’язання знати і виконувати вимоги медичної деонтології та уклала трудовий договір з ліцензованою медичною установою на провадження медичної діяльності. Проте вона може і не укладати трудовий договір, а діяти у власних інтересах, якщо це не суперечить чинному законодавству. Адже за Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медичне обслуговування можуть здійснювати фізичні особи ― підприємці, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я.

Суб’єктний склад закладів охорони здоров’я можна, згідно з чинним законодавством, розділити на дві групи:

1) ті, метою яких є отримання прибутку, ― комерційні заклади і некомерційні заклади;

2) ті, які належать до неприбуткових підприємств, що функціонують через діяльність медичних працівників і, як правило, перебувають на державному утриманні.

Відповідно виникають відмінності з позиції відшкодування моральної шкоди. Адже самі заклади відрізняються між собою, а саме: комерційні ― несуть відповідальність за неякісне обслуговування усім майном підприємства, що є на їхньому балансі; державні ― відшкодовують шкоду, заподіяну неналежним наданням медичних послуг їхніми працівниками, за рахунок державного бюджету.

Фізичні особи ― підприємці є окремим суб’єктом правовідносин із надання медичних послуг (стоматологія, народна та нетрадиційна медицина) і можуть займатися приватною медичною практикою теж на підставі ліцензії. Якщо практикуючий лікар ― приватний підприємець, то він несе відповідальність усім своїм особистим майном, що належить йому на праві приватної власності, ― тобто це означає повну відповідальність. Правове становище цих суб’єктів регулюється Цивільним, Господарським кодексами України та іншими нормативно-правовими актами.

Якщо особа, яка надає медичні послуги, не зареєстрована як суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа ― підприємець), то вона не може бути суб’єктом відповідальності в суді. Проте факт відсутності ліцензії чи акредитації медичного закладу не звільняє його від відповідальності. У такому випадку відповідальність нестиме лікар, який безпосередньо надавав послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі ― ЦК), юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Отже, суб’єктами відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг є роботодавці медичних працівників. Проте вважаємо доречним доповнити цю частину статті таким змістом: «… та фізичні особи ― підприємці ― лікарі, що займаються медичною практикою, якщо їхня діяльність не суперечить чинному законодавству».

Згідно зі ст. 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», надання медичної допомоги в критичному для життя пацієнта стані є професійним обов’язком лікаря: він може бути носієм певних обов’язків, невиконання або неналежне виконання яких може призвести до персональної відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди. Наприклад, коли лікар надав неякісні медичні послуги поза робочим місцем у неробочий час: у випадку пожеж, аварій, катастроф, стихійних лих; близьким чи стороннім людям, які звернулися по допомогу до медичних працівників у будь-яку пору доби, в неробочі або святкові дні. У таких випадках медичний працівник вважається самостійним суб’єктом правовідносин. Це також залежить від різних причин неналежного надання послуг медичного характеру на робочому місці, до яких можна віднести: рівень професіоналізму; стан алкогольного сп’яніння або дію наркотичних, психотропних речовин; умисне заподіяння шкоди пацієнту; заподіяння шкоди внаслідок використання несправного обладнання, що було відомо працівникові заздалегідь, але він не повідомив про це роботодавця; через провину медичних працівників у результаті неякісно зроблених аналізів, що призвело до неефективного лікування, тощо.

Проте на практиці частіше роботодавець несе відповідальність незалежно від того, у робочий чи неробочий час тим чи іншим медичним працівником було скоєно правопорушення на території закладу, де він працював. У цьому є сенс, оскільки стягнути великі суми відшкодувань з фізичної особи дуже складно, а іноді навіть неможливо, а передусім мають бути захищені права постраждалої особи.

Стаття 1191 ЦК України передбачає, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Отже, за обставин, коли суд встановить підстави відповідальності юридичної особи ― роботодавця за дії своїх працівників, заклад охорони здоров’я може заявити нові позовні вимоги до конкретно встановлених винних осіб у порядку регресу.

Автор — Наталя Лісневська, юрист медичного права, адвокат

Досьє автора

Фахівець з медичного права та управління. Практикуючий медичний адвокат. Викладач медико-правових дисциплін у вищих навчальних закладах. Консультант міжнародних організацій. У 2014‒2015 роках обіймала посаду заступника міністра охорони здоров’я України. 20 років займається практичним медичним правом, представляючи інтереси сторін у судах та вирішуючи надскладні завдання. Консультант медичного бізнесу. Бере участь у розробленні медичного законодавства. Постійний автор статей медико-правової тематики для наукових і популярних ЗМІ. Автор низки спецкурсів та навчальних посібників. Переможець у номінації «Гордість України» за версією Millenium Club 2019. Адреса електронної пошти для контактів: 2331297@gmail.com

(Закінчення в наступному номері.)