// МЕДИЧНЕ ПРАВО. Захист репутації лікаря

Соціальні мережі, особисті сайти, месенджери, сайти новин та інші джерела інформації в мережі Інтернет настільки глибоко увійшли в наше життя і стали його невід’ємною частиною, що без них неможливо уявити жодну діяльність. Уже не кажучи про друковані засоби масової інформації, телебачення та радіомовлення. Проте більшість інформації споживачі отримують саме із всесвітньої мережі.

Медичний бізнес, а так само й окремі лікарі як професіонали своєї справи, вже давно навчились використовувати можливості сучасних інформаційних технологій для побудови бренду або власної ділової репутації окремого лікаря, підвищення продажів медичних послуг і залучення пацієнтів.

Але ті самі технології в руках незадоволених «токсичних» пацієнтів або недобросовісних конкурентів можуть заподіяти значну шкоду іміджу та репутації. Причому одна негативна новина у ЗМІ або «токсичний» відгук здатні перекреслити місяці роботи над побудовою власного бренду або ділової репутації певного фахівця, відлякавши значну частину прихильних пацієнтів. У такому світлі дуже важливо розуміти, як боротися за свою ділову репутацію та які інструменти надає законодавство для її захисту.

ДІЛОВА РЕПУТАЦІЯ, ЧЕСТЬ, ГІДНІСТЬ

Цивільний кодекс України у складі немайнових прав особи згадує, зокрема, про такі близькі між собою категорії, як честь, гідність і ділова репутація. Водночас визначення цих понять законодавцем не наведено ні в Цивільному кодексі України, ні в інших цивільних нормативних актах.

Складність у досягненні однозначного розуміння їх пояснюється тим, що вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів юридичного захисту.

Визначення ділової репутації можна знайти в нормативних актах, що регулюють діяльність банків та фінансових установ, але це визначення не можна застосовувати в інших сферах діяльності, зокрема в медицині.

Проте на допомогу цивільному законодавству прийшла судова практика. Так, згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. Честь пов’язана з позитивною соціальною оцінкою особи в очах інших членів суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Ось тут варто зауважити, що честь та гідність притаманні лише фізичній особі.

А ділова репутація як немайнове право, на відміну від честі та гідності, може бути як у фізичної особи, так і у юридичної особи.

Під діловою репутацією фізичної особи слід розуміти набуту особою суспільну оцінку її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.

Під діловою репутацією юридичної особи, фізичних осіб — підприємців, лікарів та інших осіб розуміють оцінку їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Як бачимо, честь і гідність є дещо ближчими один до одного поняттями, ніж ділова репутація. Це простежується в деяких статтях Цивільного кодексу України. Зокрема позовна заява, залежно від обставин справи, може бути про захист честі та гідності або про захист ділової репутації.

Інші поняття (імідж, бренд тощо) чинному законодавству поки що невідомі.

СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ

Для того, аби захистити репутацію, честь та гідність лікаря або репутацію медичного закладу, потрібно перш за все визначити, чи мало місце порушення прав на їхню недоторканність. Критеріями такого правопорушення є:

• • наявність факту поширення інформації;
  • поширена інформація стосується чітко визначеної фізичної чи юридичної особи;
  • поширена інформація була недостовірною, або поширена інформація порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права.

Таким чином, для визнання дій сторонніх осіб порушенням права на недоторканність честі, гідності або ділової репутації необхідна одночасна наявність трьох наведених вище вимог.

З метою встановлення фактів порушення немайнових прав, під поширенням інформації розуміють доведення її до відома хоча б однієї особи в будь-який спосіб, а саме: опублікування її в пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. До поширення теж прирівнюється вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

При цьому повідомлення такої інформації безпосередньо особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням.

Не може бути поширенням недостовірних відомостей також інформація, зазначена у скарзі або зверненні до органу державної влади або місцевого самоврядування. Така скарга або звернення є реалізацією конституційного права особи направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів влади та посадових і службових осіб цих органів, передбаченого ст. 40 Конституції України. Про це зокрема йдеться в постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справі № 756/4814/16-ц. Навіть якщо інформація, зазначена в такому зверненні або скарзі, буде завідомо неправдивою та недостовірною, це саме по собі не може бути визнано поширенням недостовірної інформації і порушенням особистих немайнових прав.

Недостовірною інформацією вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Варто зазначити, що тягар доведення того, що інформація є недостовірною, покладений на особу, яка її поширила.

Інформація, поширена про особу, може бути негативною, проте це не означає порушення прав особи на повагу до честі, гідності та ділової репутації. За судовою практикою недостовірною вважається інформація, в якій стверджується про порушення особою норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій, що викликає негативну реакцію оточення (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо), та яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Крім того, образи, висловлення у грубій, брутальній або непристойній формі теж можуть призводити до порушення особистих немайнових прав.

СПОСОБИ ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ПРАВ

Законодавство і Цивільний кодекс України зокрема надають лікарю або закладу кілька способів захисту порушених особистих немайнових прав на недоторканність честі, гідності і ділової репутації.

Спростування недостовірної інформації

Спростування недостовірної інформації за загальним правилом має здійснюватись у той самий спосіб, в який поширювалась недостовірна інформація. Якщо здійснити спростування у той самий спосіб неможливо або недоцільно, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Як витікає з назви, цей спосіб захисту застосовується у випадку, якщо опублікована інформація є недостовірною.

Разом з тим бувають випадки, коли інформація на перший погляд є недостовірною, але насправді за своїм характером є оціночним судженням (суб’єктивною думкою). Згідно зі ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості.

Тобто не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їхньої відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наступним способом захисту порушеного права — правом на відповідь.

Право на відповідь

Право на відповідь є другим способом відновлення порушених прав. Воно полягає в наданні можливості особі, недоторканність честі, гідності та ділової репутації якої було порушено, пояснити власну позицію, висвітлити власну оцінку обставин, дати власне тлумачення справи. Цей спосіб захисту застосовується, якщо оприлюднена інформація є оціночним судженням (суб’єктивною думкою) і не підлягає спростуванню.

Судова практика, узагальнена в постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р., звертає увагу на такі відмінності цих двох способів:

• • при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь — особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;
  • спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, як спосіб захисту передбачена ст. 278 Цивільного кодексу України. Її теж може бути застосовано, але на практиці вона застосовується вкрай рідко і, як правило, лише в тих випадках, коли поширена інформація є достовірною, але порушує право на таємницю приватного життя або право на інші секрети.

Відшкодування нанесеної моральної шкоди або матеріальних збітків

Моральна шкода полягає в приниженні честі та гідності, а також ділової репутації. Визначаючи розмір грошового відшкодування, варто орієнтуватись на рекомендацію, що воно має бути співмірним із заподіяною шкодою і не повинно призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їхньої діяльності. У протилежному випадку суд просто не задовольнить таку вимогу або значно зменшить розмір відшкодування.

Відшкодування шкоди може застосовуватись як самостійна вимога (при поширенні достовірної інформації, яка, наприклад, порушує право на таємницю приватного життя, або якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, або вона є образою), так і разом з іншими вищезгаданими вимогами.

Як приклад можна навести постанову Верховного Суду від 20 травня 2019 року по справі № 591/7099/16-ц, в якій фразу «Ви тупий?» було визнано образою, що є порушенням права на повагу до честі та гідності, і стягнуто моральну шкоду.

Вимога видалення поширеної інформації

Ще одним способом захисту є вимога видалення поширеної інформації (новини, посту, відеоролика тощо). Цю вимогу доречно застосовувати разом із вимогою про спростування в тих випадках, коли недостовірна або принизлива інформація була поширена в мережі Інтернет.

Водночас чинне законодавство та судова практика не передбачають такого способу захисту, як вибачення. Тобто особа, права якої порушені, не може у позові вимагати вибачення. Разом з тим суди не заперечуватимуть, якщо необхідність оприлюднення вибачень буде закріплено в мировій угоді між сторонами.

Це основні і найпоширеніші способи захисту честі, гідності та репутації як окремого лікаря, так і медичного закладу в цілому. А далі пропоную розглянути, яким чином і коли їх використовувати.

ДОСУДОВИЙ МЕТОД ВРЕГУЛЮВАННЯ

Основним досудовим методом відновлення порушених особистих немайнових прав є письмова вимога.

Так, якщо поширена інформація є недостовірною або принижує честь та гідність, лікар або заклад можуть вимагати її видалення та/або опублікування спростування поширених відомостей, а також відшкодування моральної шкоди.

Якщо таке опублікування було здійснено на телебаченні, радіо або в друкованому виданні, то законодавство встановлює певну процедуру для подання та розгляду такої вимоги.

Так, згідно зі ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція має один місяць для розгляду такої вимоги та публікації спростування або відмови у спростуванні.

Якщо говорити про телебачення чи радіомовлення, то, відповідно до ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», письмову вимогу про спростування має бути подано до телерадіоорганізації протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Телерадіоорганізація зобов’язана розглянути заяву в 7-денний термін з дня її надходження.

Якщо недостовірну чи принизливу інформацію було розміщено в мережі Інтернет (наприклад, на сайті новин чи інтернет-сторінці порталу новин або на сторінці приватної особи в соціальних мережах) і розповсюджувач не є зареєстрованим ЗМІ, то така письмова вимога може бути направлена власнику сайту/сторінки або редакції на підставі ст. 277 та 530 Цивільного кодексу України з 7-денним терміном для розгляду і задоволення вимоги.

Варто зауважити, що застосування досудового порядку врегулювання не є обов’язковим і не є перепоною для звернення до суду, але в деяких випадках може скоротити час та ресурси для лікаря або установи для захисту прав.

СУДОВИЙ СПОСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ

Основним і майже єдиним способом судового захисту честі, гідності й ділової репутації є позовна заява. Зазвичай такі справи розглядаються за правилами загального позовного провадження, де є опоненти (позивач і відповідач), змагальність сторін та інше. Проте існує кілька особливостей.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації подаються до фізичної або юридичної особи, яка поширила недостовірну інформацію, а також до автора цієї інформації. Такими особами можуть бути редакція ЗМІ та автор матеріалу одночасно, або власник сайту/сторінки в мережі Інтернет, або автор публікації, якщо інформація була оприлюднена звичайною фізичною особою.

Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адрес українського сегмента мережі Інтернет.

Під час судового розгляду діє загальне правило, що обов’язок доказування того, що поширена інформація є достовірною, покладений на відповідача (ЗМІ або автора). Однак позивач може зі свого боку надати докази того, що інформація є недостовірною. Крім того, позивач має довести, що інформація була поширена і саме тими особами, які зазначені відповідачами.

При задоволенні позову в судовому рішенні зазначається строк, у межах якого відповідь чи спростування повинні бути оприлюднені.

Однак якщо встановити відповідача виявляється неможливим, то лікар або заклад, чиї особисті немайнові права порушені, мають звернутись до суду із заявою про встановлення факту недостовірності поширеної інформації в порядку окремого провадження, де немає опонентів, а є лише заявник та зацікавлені сторони, немає змагальності і неможливо стягнути моральну шкоду.

В іншому судовий процес про захист гідності, честі чи ділової репутації не має істотних відмінностей від звичайного судочинства.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

Аби попередити такі випадки порушення недоторканності честі, гідності або ділової репутації лікаря або медичного закладу з боку пацієнтів, ми радимо перш за все розробити алгоритм дій у разі виникнення конфліктної ситуації з пацієнтом. Мета такого алгоритму — не допустити виходу конфлікту в публічну площину.

Також необхідно розробити і затвердити правила внутрішнього розпорядку медичного закладу, розробити розширені добровільні інформовані згоди, брати підпис пацієнта під анамнезом, заборонити фото- та відеозйомку в приміщенні лікувальної установи.

Якщо ж так сталося, що фото- чи відеозапис уже зроблений працівниками засобів масової інформації, то варто терміново надіслати до редакції або вручити заяву про відкликання своєї мовчазної згоди (або згоди за припущенням) на знімання на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку.

Якщо так сталося, що незадоволений пацієнт зненацька почав писати негативні пости в соціальних мережах, то є кілька правил, яких треба дотримуватись, аби зменшити негативний вплив на репутацію.

По-перше, сам лікар у жодному разі не повинен коментувати негативний відгук або намагатись його спростувати чи довести свою правоту.

По-друге, потрібно проаналізувати сторінку, на якій було розміщено негативну інформацію. Якщо ця сторінка не має великої кількості підписників і цей відгук не повторюється в інших групах, то варто його просто ігнорувати. Так його побачать менше осіб і швидше забудуть. Алгоритми більшості соціальних мереж налаштовані таким чином, что чим більше новина має лайків або коментарів, тим більше вона показується іншим користувачам і частіше з’являється при перегляді стрічки новин.

По-третє, якщо ж негативна інформація оприлюднена в групі або на сторінці, де підписано багато людей, то варто обмежитись коротким та сухим коментарем від імені закладу. В жодному разі не варто вступати з коментаторами в палкі дискусії, тому що ви їх ніколи не переконаєте. Треба лише «показати» нейтральним пацієнтам, які, можливо, будуть переглядати новину, що адміністрація лікувальної установи відреагувала на ситуацію і теж стурбована. При цьому варто пам’ятати, що і лікар, і медичний заклад досі зв’язані лікарською таємницею.

Автор — Дмитро Оносовський, старший юрист ЮКК «Де-Юре»