На картині Адель Блох-Бауер огорнута розкішшю і золотом. Вона дивиться дещо зверхньо та відчужено.

Любов до цієї жінки змушувала чоловіків ревнувати, мститися, плести інтриги і малювати з неї картини. Навіть після смерті Аделі багато хто не перестав бажати мати її у своєму будинку чи принаймні країні.  Тільки тепер у вигляді однієї з найвидатніших картин в історії австрійського живопису.

Живописний роман

Про красиві історії подружнього життя кажуть, що шлюб було укладено на небесах. Але в елітних сім’ях австрійських євреїв у такі нісенітниці не прийнятно було вірити. Адель Бауер — донька багатого банкіра — вийшла заміж у 18 років за цукрового магната Фердинанда Блоха, і цей шлюб абсолютно точно укладався, стоячи двома ногами на землі. Дві елітні та багаті сім’ї австрійської єврейської діаспори об’єднали не лише свій капітал, а й прізвища, ставши
Блох-Бауерами.

Та зовсім скоро Фердинанду Блох-Бауеру довелося думати не над тим, як вигідніше вкласти акції, а розробляти стратегію розлучення своєї дружини з її коханцем — відомим художником Густавом Клімтом. Увесь Відень обговорював їхній бурхливий роман. Адель, тікаючи від нудьги та одноманітності нещасливого шлюбу, розважала себе утримуванням модного салону, де збиралася вся австрійська богема того часу. Саме там вона і познайомилася з Клімтом. Митець одразу був зачарований романтичністю, вишуканістю та інтелектом пані Блох-Бауер. Адель же поєднувала в собі риси розбещеної мільйонерки і витонченість тендітної жінки. Дізнавшись про зраду дружини, Фердинанд, як і годиться справжньому стратегу та бізнесмену, вирішує чітко спланувати свої дії.

Колись він читав про індійців, які, щоб розлучити закоханих, приковували їх ланцюгами одне до одного і утримували разом, поки любов не перетворювалася на взаємну ненависть. Не довго думаючи, цукровий король замовляє Густаву Клімту портрет Аделі.

«Прив’язані» картиною, змушені постійно перебувати в одному приміщенні і цілими днями бачити обличчя одне одного, Клімт і його коханка дуже швидко втратять інтерес до своїх любовних стосунків. А щоб художник відчував себе ще більш скутим, Фердинанд укладає з ним договір про обов’язкове закінчення роботи над портретом. Гонорар за картину був захмарним, виплата за недотримання контракту — ще більша. Тож Клімту не залишалося нічого іншого, окрім як почати працювати над портретом, який увіковічнить історію його роману, красу Аделі та прізвище Блох-Бауер.

Народження шедевру

Портрет Аделі було написано під впливом візантійського мистецтва. У 1903 році Клімт подорожував Італією, де його надзвичайно вразили золоті церковні мозаїки в Равенні та Венеції, манеру і стиль яких він переніс на свої роботи. Також на картинах Клімта того періоду відчувається його захоплення мінойським, мікенським і єгипетським мистецтвом, а також японською технікою гравюри «укіє-е» (яка була популярною на той час у Європі) і живописом епохи Едо.

Клімт любив експериментувати з різноманітними техніками, що робило його картини унікальними не тільки візуально, а й тактильно. Наприклад, разом із олійними фарбами він використовував позолоту і рельєф, що додавало контрасту об’ємній пластичності та двовимірній поверхні орнаменту.

Сто ескізів та чотири роки роботи справді подарували світу новий шедевр живопису. У 1907 році портрет Аделі Блох-Бауер було закінчено. Через п’ять років Клімт написав ще один портрет коханки, але у більш стриманих кольорах. Можливо, це було пов’язано з розривом стосунків художника та його моделі. Але вочевидь план Фердинанда спрацював, і Клімт справді охолов до Аделі.

Пані Блох-Бауер почала хворіти ще під час роботи над картиною, а після закінчення самопочуття жінки тільки погіршувалося. Тричі вона намагалася народити спадкоємців Фердинанду, але усі три дитини помирали під час пологів. Свою любов та материнську турботу Адель віддавала своїм племінникам, особливу увагу приділяючи Марії. Дівчина часто навідувала тітку, обговорювала з нею останні модні тенденції, сукні для першого балу і картини Густава Клімта, якими Блох-Бауер прикрашав будинок (Фердинанд придбав не тільки обидва портрети дружини, а й ще близько 10 картин Клімта).

Пригоди Аделі

Перша світова війна згубно вплинула на вразливого художника. У віці 52 років Густав Клімт помер у своїй майстерні. Адель Блох-Бауер прожила ще 7 років після смерті колишнього коханця і, заповівши свій портрет і ще дві картини віденському музею Бельведер, теж померла внаслідок менінгіту. Але з цього карколомна історія пригод «Золотої Аделі» тільки почалася. Фердинанд довгий час лишався самотнім, а життя його ставало все більш складним, оскільки Австрія увійшла до складу Німеччини і нацисти почали полювати на австрійських євреїв. У 1938 році Блох-Бауер залишає все своє майно у спадок дітям брата, а сам утікає до Швейцарії.

Під час війни мистецьку колекцію Блох-Бауерів було конфісковано Німеччиною і передано до Австрійської галереї. Але у 1946 році Австрія скасувала дію всіх нацистських правових актів і, таким чином, витвори мистецтва мали повернутися до своїх власників. Проте австрійська влада добровільно-примусово залишала в музеях шедеври живопису і скульптури і лише в 1998 році прийняла закон про реституцію предметів мистецтва. Австрійський журналіст, працюючи в архівах, знайшов сфальсифіковані документи про передачу картин Клімта. Тож законним власником картини було визнано єдину живу на той час спадкоємицю Блох-Бауерів громадянку США Марію Альтман — улюблену племінницю Аделі.

У лютому 2006 року за рішенням міжнародного суду п’ять картин Густава Клімта стали власністю 79-річної Альтман, яка проживала у Лос-Анджелесі. Австрія заявила про своє бажання викупити картини, домовлялася з банками про позику, зверталася до населення з проханням допомогти і збиралася випустити «облігації Клімта». Пожертвування почали надходити навіть не від громадян Австрії, але Марія Альтман забажала надто велику суму навіть для цілої держави: 300 мільйонів доларів. Картини було передано до Лос-Анджелеса.

Прощання з Адель

На початку лютого 2006 року Австрія прощалася з «Золотою Аделлю». Броньовані авто з картинами Клімта їхали повз коридор австрійців, із яких дехто навіть плакав. Увесь Відень був прикрашений золотими кольорами і соціальною рекламою «Чао, Адель». Обличчя пані Блох-Бауер виднілися на маршрутних таксі, вікнах супермаркетів і плакатах на вулицях. «Золота Адель» була символом Австрії  протягом 100 років.

А 19 червня того ж року Рональд Лаудер викупив у Марії Альтман «Портрет Аделі Блох-Бауер І» за 135 мільйонів доларів і поселив «Золоту Адель» у своїй нью-йоркській галереї.

автор — Солонська Оксана